002

Хто я – це не питання. Це рефлексія. Це медитація. Це питання, на яке неможливо відповісти, але яке змінює нас.
Уявлення про «я» здається чимось сталим, але це ілюзія. Наше «я» помітне в дрібницях – у тих рідкісних моментах, коли ми справді звертаємо увагу на себе. У звичках, вчинках, усвідомленнях. Повторювані патерни стають «мною», а те, що поруч, – «моїм». Щось, що відчувається як «я», але не є мною.

У моменти втоми, тривоги, відчаю межа між «я» і «моє» стирається. Коли «моє» болить – як «я». Ображають мою родину, мої переконання, моє минуле – і тіло реагує, наче зачепили особисто мене. У цей момент «я» і «моє» зливаються. Тут – наша вразливість. І водночас – наша можливість.

Що залишається, коли все минає? Стосунки змінюються. Переконання трансформуються. Навіть тіло, яке ми вважаємо собою, – непостійне. Але щось усе ж лишається. Не роль. Не статус. Не історія. Щось надійне. Щось справжнє.

Можливо, це не відповідь. А відчуття. Спокійна, безслівна присутність, яка лишається з нами, коли все інше відходить.