020

Влада починається там, де нам стає важливіше, щоб інша людина відповідала нашим уявленням, ніж те, якою вона є насправді. Іноді це трапляється навіть із найкращих намірів, «для її ж добра». Але результат той самий: жива людина перетворюється на категорію: свій чи чужий, сильний чи слабкий, корисний чи марний. Категорії зручні, але людям у них тісно. Вони змінюються, мають свої причини, бажання й страхи.

Впливати на інших нормально. Більше того, уникнути цього неможливо: самим своїм існуванням ми вже діємо на оточення, хочемо ми того чи ні. Ми можемо просити, заперечувати, ставити межі, казати «мені це не підходить». Різниця між владою та впливом у тому, чи лишається для нас інший окремою й вільною людиною. Прохання визнає, що вона може відмовити. Влада цього не допускає.

Тому влада за своєю суттю намагається нав’язати іншим власну версію реальності. І в цьому її внутрішня суперечність. Щоб утримувати позицію, людина при владі мусить виглядати так, ніби розуміє, що робить, і знає краще за всіх, що треба робити. Але зізнатися, що вона чогось не знає або помилилася, означає поставити під удар саму позицію. Оточення це відчуває й підлаштовується: приносить зручне, мовчить про незручне. Так влада дедалі рідше стикається з наслідками своїх рішень. Зрештою, що впевненіше людина вдає розуміння, то менше вона насправді бачить. Самообман влади не в тому, що вона бреше іншим, а в тому, що вона змушена брехати собі.

Усвідомленість рухається в протилежний бік. Це не відмова від цілей і бажань, а готовність бачити іншого таким, який він зараз, з його причинами, страхами й правом не погоджуватися. З цього контакту можна просити, сперечатися, домовлятися і навіть розлучатися. Але рішення ухвалюються на підставі реальності, а не її зручної версії.